ПОРУШЕННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА У СФЕРІ ЗАХИСТУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Загрози культурній спадщині України в Криму постали з перших днів окупації півострова Російською Федерацією. Відповідно до сучасного договірного та звичаєвого міжнародного права й національного законодавства України всі культурні цінності, що перебували та нині перебувають на території тимчасово окупованого Кримського півострова, залишаються українськими. Згідно з нормами Гаазької конвенції, Росія як держава-окупант зобов’язана не просто утримуватися від будь-яких протиправних дій щодо культурних об’єктів, а й допомагати представникам держави, якій вони належать (тобто Україні), забезпечувати їхню безпеку. Сторона, яка окупувала цілком або частково територію іншої Сторони, забороняє та попереджає стосовно окупованої території: a) будь-який незаконний експорт, інше незаконне переміщення або незаконну передачу права власності на культурну цінність; b) будь-які археологічні розкопки, якщо тільки це не вимагається виключно для охорони, обліку чи збереження культурної цінності; c) будь-які модифікації або зміну виду використання культурної цінності, що мають на меті приховання або знищення доказу культурного, історичного чи наукового характеру.
Окупаційна влада декларує велике фінансування заходів щодо збереження об’єктів культурної спадщини, але проводить їх у специфічній манері. Російська Федерація інтегрує кримську культурну спадщину в загальноросійську, деконтекстуалізуючи її в такий спосіб. Також вона намагається використати символічний капітал кримських пам’яток для виправдання або приховування агресії проти України.
Серед порушень у цій сфері в Криму спостерігаються:
- зміна права власності на нерухомі та рухомі об’єкти культурної спадщини (або передача права власності третім особам). Зокрема, протягом 2014 - 2015 рр. майновий комплекс музейных установ і заповідників Автономної Республіки Крим та м. Севастополь був відчужений на користь новостворених російською адміністрацією установ культури. Починаючи з 2014 р., новостворені окупаційною владою музейні установи та заповідники вносять музейні предмети, що належать Україні, у Державний каталог Музейного фонду РФ. Станом на початок 2020 р. в нього внесені від 113 до 121 тис. кримських музейних предметів;
- незаконне переміщення з території Автономної Республіки Крим або м. Севастополя до Російської Федерації або інших країн рухомої частини культурної спадщини. На 8 тимчасових виставках, інформація про які отримана з відкритих джерел, з 2014 до 2020 рр. було представлено понад 700 музейних предметів із Криму. Для проведення "реставрації" за межі АР Крим вивезено понад 200 музейних предметів;
- незаконне проведення археологічних досліджень на території Автономної Республіки Крим або м. Севастополя. Зокрема, у 2017 – 2018 рр. Російською Федерацією розпочато реконструкцію та будівництво нових обходів траси Керч – Севастополь в Криму. Українським дослідникам вдалося локалізувати 94 об’єкти археологічної спадщини України, що потрапили під будівництво траси;
- так звана "реконструкція", втрата окремих елементів, яка порушує автентичність (справжність) предмету чи об’єкту (зокрема йдеться про перебудови і надбудови).
Дискусія про (не)допустимість елементів реконструкції в реставраційних роботах ведеться вже давно. Руйнування об'єктів культурної спадщини ставить в центр уваги питання про те, чи слід застосовувати реконструкцію як засіб відновлення втраченого пам'ятника.
Руйнування в 2001 р. древніх статуй Будди в долині Баміан в Афганістані ознаменувало хвилю навмисного осквернення всесвітніх культових об'єктів, включаючи Пальміру і Алеппо в Сирії. ЮНЕСКО називає ці напади на об'єкти всесвітньої спадщини формою культурного стирання (cultural cleansing), яке вимагає розробки нової як національної, так і міжнародної політики, участі Організації Об'єднаних Націй, Інтерполу та Міжнародного кримінального суду.
Причиною руйнування ряду об'єктів є також стихійні лиха, наприклад землетрус 2015 р. в долині Катманду (Непал), де постраждали сотні будівель на території об'єкта всесвітньої спадщини. У цих випадках може бути використана реконструкція. Наприклад, реконструкція стін історичного міста-фортеці Каркассон (Франція). У ХХ ст. ця тенденція була особливо сильною в Північній Америці, де історичні копії служили музеями живої історії, були популярними серед відвідувачів й ефективними як форма подання та інтерпретації минулого.
У 1883 р. в Prima Carta del Restauro італійський архітектор Камілло Бойто сформулював вісім принципів збереження спадщини, що базуються на чесності та прозорості при прийняття рішень і реконструкції історичних будівель. Ці ідеї знайшли вираз в ключовому доктринальному тексті XX ст. - Міжнародній хартії з охорони й реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць, відомої як Венеціанська хартія, яка виключає реконструкцію і наполягає на тому, що реставрація повинна припинятися там, де починаються припущення. У подальших стандартах й інструкціях постійно висловлювалися застереження щодо реконструкції історичних місць і пам'ятників.
У виняткових випадках на об'єктах культурної спадщини допускаються відновлювальні реконструкції, при цьому роботи повинні бути засновані на науковості, достовірності, традиційних для даної культури формах і методах, у тісній взаємодії з місцевою громадою як носієм традицій.
Найбільш показовими прикладами таких виняткових випадків є:
- Старий міст в місті Мостар в Боснії і Герцеговині, зруйнований в 1990-х рр. під час конфлікту. Його реконструкція в 2005 р. було виправдана відновленням нематеріальної культурної цінності.
- Умисне руйнування в 2012 р. суфійських мавзолеїв на об'єкті всесвітньої спадщини Тімбукту в Малі. Не звертаючи уваги на заклики Генерального директора ЮНЕСКО і Комітету з Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО не допустити руйнування гробниць, екстремісти атакували їх та зруйнували 14 мавзолеїв. ЮНЕСКО очолила процес відновлення, що проводився спільно з місцевою громадою, і був завершений в 2015 р. Процес участі місцевої громади у відновленні гробниць частково розглядається як процес примирення і інструмент відродження. Весь процес прийняття рішень був задокументований, щоб майбутні покоління могли зрозуміти, яким чином був зроблений вибір, які варіанти були розглянуті, які цінності залишилися, а які були знову створені.
Таким чином, сучасна практика віддає перевагу реставрації, а до реконструкції вдається у виняткових випадках - при руйнуванні пам'ятника в разі військового конфлікту або стихійного лиха.
Культурна спадщина Криму виявилася найбільш уразливою серед сфер, де експерти з пам’яткоохоронної діяльності фіксують грубі порушення міжнародного гуманітарного права.