Віртуальний музей російської агресії

Віртуальний музей російської агресії

Введіть пошуковий запит:

Інформаційні довідки

Конфлікт змінює звичайне життя людей, він також змінює їх мову. З’являються нові поняття, метафори, формальна і неформальна лексика. Крім того мова стає полем і водночас інструментом війни. Щоб мова конфлікту була зрозумілою, ми ведемо Інформаційну довідку.

Екологічні правопорушення в Криму

Екологічні правопорушення у Криму. На півострові, а також у прилеглій морській акваторії погіршення екологічної ситуації спостерігається вже з 2014. Фіксуються факти забруднення наземного, повітряного та водного середовища, які можуть бути пов’язані з незаконним, екстенсивним господарюванням окупанта, з неналежним зберіганням хімічної та ядерної зброї, з розміщенням і підготовкою особового складу російських збройних сил в кримських заповідниках, неподалік промислових зон тощо. Попри міжнародні санкції, продовжують свою роботу потужні джерела забруднення навколишнього середовища – хімічні підприємства, серед яких зокрема «Кримський Титан».

Міжнародне гуманітарне право покладає низку обов’язків на Російську Федерацію, зокрема, стосовно стану навколишнього середовища на окупованих територіях. Дії та бездіяльність держави-окупанта порушують 8 статтю Європейської Конвенції захисту прав людини та основних свобод «Право на повагу до приватного життя», а також 10 статтю «Свобода вираження поглядів», яка захищає, зокрема, і право на отримання інформації.

Прокуратура Автономної Республіки Крим та м. Севастополь з 2016 здійснює досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України стосовно незаконного розміщення відходів виробництва заводу «Кримський Титан» (ПрАТ «Юкрейн Кемикал Продактс») на території Херсонської області. Розслідуються й інші екологічні злочини, які потребують проведення експертиз на окупованій території та пов’язані з підприємствами регіону (Перекопським бромним та Кримським содовим заводами). Загалом здійснюється процесуальне керівництво у 6 кримінальних провадженнях за понад 20 фактами, пов’язаними із забрудненням навколишнього природного середовища, проведенням незаконного видобутку корисних копалин на тимчасово окупованій території півострову Крим. Зазначені протиправні дії кваліфіковано за ст.ст. 236, 240, 241, 243, 252, 441 КК України.

Переслідування за національною ознакою в Криму

Переслідування будь-якої ідентифікованої групи або спільноти - за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, гендерними, або іншим мотивам - визнані неприпустимими згідно з міжнародним правом (стаття 7(1)(h) РС МКС). З початку окупації у Криму спостерігається системне порушення цієї норми, зокрема і стосовно корінного народу – кримських татар.

Переслідування членів Меджлісу за формально непов’язаними звинуваченнями є типовою підміною понять, що дискредитує кримськотатарський політичний рух та його лідерів. Кримінальні справи проти Мустафи Джемілєва, Рефата Чубарова, Ільмі Умерова, Ахтема Чийгоза та інших за реальними своїми наслідками стають також справами проти Меджлісу. У такий спосіб активних членів змушують до виїзду з Криму.

Переслідування супроводжують пропагандистською кампанією, спрямованою на дискредитацію кримських татар та звинувачення народу в «зрадництві». Подальші регулярні масові обшуки у будинках кримських татар і переслідування у справі «Хізб ут-Тахрір» стають продовженням репресій проти корінного народу.
З окупацією Криму Росією тут вперше звучить слово «тероризм». Це звинувачення на адресу мусульман Криму має ознаки переслідування за релігійною, расовою та національною ознаками з боку окупантів. Крім того, подібні публічні звинувачення підвищують міжетнічне напруження в суспільстві та створюють ризики застосування насильства до кримських татар не лише з боку окупаційної влади, а й жителів Криму. 

29.03.2017 Меджліс подав позов до ЄСПЛ.

За процесуального керівництва прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя триває досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом незаконного переслідування представників Меджлісу кримськотатарського народу та заборони його діяльності, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 438, ч. 1 ст. 353 КК України.

Під час досудового розслідування 10.10.2018 прокуратурою автономії повідомлено про підозру Наталі Поклонській у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни).

Порушення освітніх прав в Криму

Напередодні окупації у АРК і Севастополі функціонувало 660 шкіл, із яких 8 мали статус україномовних (7 – у автономії та 1 – у Севастополі), 15 кримськотатарськомовних. Усі школярі вивчали українську мову, 13,3 тисяч навчалися нею, 5,5 тисяч – кримськотатарською.

Держава-агресор знищила на тимчасово окупованій території півострова практично всі україномовні заклади освіти, які створювалися переважно з ініціативи та зусиллями української громадськості. Ліквідовано й абсолютну більшість із майже 400 україномовних класів, які функціонували в Криму станом на 2013/2014 навчальний рік.

За інформацією Міністерства закордоннних справ України, на кінець 2019 кількість учнів, які навчалися в Криму українською мовою, скоротилася, у порівнянні з доокупаційним періодом, у 150 разів. На початку 2014 українською навчалося 7,3 % школярів АРК, а в 2020/2021 навчальному році − лише 0,1% (214 осіб).
Росія на тимчасово окупованій території продовжує політику, спрямовану на створення умов для асиміляції етнічних українців, адже на її власній території україномовні школи відсутні, попри кілька мільйонну українську діаспору. В Криму метою є також зміна громадянської ідентичності громадян України.
За інформацією члена Меджлісу кримськотатарського народу Ескендера Барієва, втратили кримськотатарськомовний статус 9 із 16 шкіл в Криму, які мали його до російської окупації (стали російськомовними або російсько-/кримськотатарськомовними).

З 2014 Росія збільшує рівень мілітаризації всієї системи освіти тимчасово окупованого Криму – від дитячих садків до шкіл і закладів вищої освіти. За кілька років кількість воєнізованих класів зросла більш ніж утричі (лише у Сімферополі з 12 класів у 2016 до 40 – у 2019).
Система формальної та неформальної освіти спрямована на формування у кримських дітей та молоді російської ідентичності, уявлення про участь у війнах, розв’язаних Росією, як про «священний обов’язок» кожного громадянина, а також на реальну підготовку учнів із метою залучення до військових дій у майбутньому. За оцінками експертів, до різних мілітаристських заходів залучено 200–300 тис. громадян України з числа дітей і молоді, що практично відповідає загальній чисельності школярів і студентів Криму.

Порушення свободи слова в Криму

За даними прокуратури автономії, кількість ЗМІ на півострові зменшилась в 13 разів з 3000 (станом на початок 2014 р.) до 232 (за даними на весну 2015 р.). Ряд представників медіа, зокрема, з  Центру журналістських розслідувань та проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії», внесені РФ до списку екстремістів. Наприклад, кореспондентка інформагенції “France Press” отримала попередження від окупаційної “прокуратури Республіки Крим” за “екстремістські погляди” через те, що критикувала незаконні затримання кримських татар на своїй сторінці в соціальній мережі.
Протягом 2014-2021 рр. прокуратурою АР Крим та міста Севастополя ініційовано 22 кримінальне провадження з приводу щонайменше 43 фактів порушення прав журналістів та інших представників ЗМІ на території тимчасово окупованого півострова. Принаймні третина цих справ відкрита за фактом перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.
У ході розслідувань деяких епізодів також було встановлено, що безпосередніми виконавцями злочинів проти журналістів, були представники незаконно створеного збройного формування “Самооборона Криму”. Зокрема, йдеться про факти незаконних затримань кореспондента польського видання “Gazeta Wyborcza”, оператора французького телеканалу “Canal+”, журналістів кримськотатарського медіахолдингу "ATR".
Вже пред’явлено 13  підозр у вчиненні злочинів щодо працівників медіа. Серед підозрюваних, окрім «самооборонців», ще й колишні працівники Служби безпеки України, які перейшли на бік країни-агресора, вступили на службу до ФСБ РФ, судді окупаційних судів, які виносили вироки щодо журналістів і громадських блогерів.
У лютому 2021, прокуратурою автономії, спільно з Офісом Генерального прокурора та громадською спілкою “Українською Гельсінською спілкою з прав людини” направлено до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду десяте інформаційне повідомлення. У ньому вказані факти переслідування представників медіа, що вчиняються державою-окупантом та її окупаційною адміністрацією в Криму.

Правопорушення у сфері захисту культурної спадщини В Криму

ПОРУШЕННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА У СФЕРІ ЗАХИСТУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Загрози культурній спадщині України в Криму постали з перших днів окупації півострова Російською Федерацією. Відповідно до сучасного договірного та звичаєвого міжнародного права й національного законодавства України всі культурні цінності, що перебували та нині перебувають на території тимчасово окупованого Кримського півострова, залишаються українськими. Згідно з нормами Гаазької конвенції, Росія як держава-окупант зобов’язана не просто утримуватися від будь-яких протиправних дій щодо культурних об’єктів, а й допомагати представникам держави, якій вони належать (тобто Україні), забезпечувати їхню безпеку. Сторона, яка окупувала цілком або частково територію іншої Сторони, забороняє та попереджає стосовно окупованої території: a) будь-який незаконний експорт, інше незаконне переміщення або незаконну передачу права власності на культурну цінність; b) будь-які археологічні розкопки, якщо тільки це не вимагається виключно для охорони, обліку чи збереження культурної цінності; c) будь-які модифікації або зміну виду використання культурної цінності, що мають на меті приховання або знищення доказу культурного, історичного чи наукового характеру.

Окупаційна влада декларує велике фінансування заходів щодо збереження об’єктів культурної спадщини, але проводить їх у специфічній манері. Російська Федерація інтегрує кримську культурну спадщину в загальноросійську, деконтекстуалізуючи її в такий спосіб. Також вона намагається використати символічний капітал кримських пам’яток для виправдання або приховування агресії проти України.

Серед порушень у цій сфері в Криму спостерігаються:

-        зміна права власності на нерухомі та рухомі об’єкти культурної спадщини (або передача права власності третім особам). Зокрема, протягом 2014 - 2015 рр. майновий комплекс музейных установ і заповідників Автономної Республіки Крим та м. Севастополь був відчужений на користь новостворених російською адміністрацією установ культури. Починаючи з 2014 р., новостворені окупаційною владою музейні установи та заповідники вносять музейні предмети, що належать Україні, у Державний каталог Музейного фонду РФ. Станом на початок 2020 р. в нього внесені від 113 до 121 тис. кримських музейних предметів;

-        незаконне переміщення з території Автономної Республіки Крим або м. Севастополя до Російської Федерації або інших країн рухомої частини культурної спадщини. На 8 тимчасових виставках, інформація про які отримана з відкритих джерел, з 2014 до 2020 рр. було представлено понад 700 музейних предметів із Криму. Для проведення "реставрації" за межі АР Крим вивезено понад 200 музейних предметів;

-        незаконне проведення археологічних досліджень на території Автономної Республіки Крим або м. Севастополя. Зокрема, у 2017 – 2018 рр. Російською Федерацією розпочато реконструкцію та будівництво нових обходів траси Керч – Севастополь в Криму. Українським дослідникам вдалося локалізувати 94 об’єкти археологічної спадщини України, що потрапили під будівництво траси;

-       так звана "реконструкція", втрата окремих елементів, яка порушує автентичність (справжність) предмету чи об’єкту (зокрема йдеться про перебудови і надбудови).

Дискусія про (не)допустимість елементів реконструкції в реставраційних роботах ведеться вже давно. Руйнування об'єктів культурної спадщини ставить в центр уваги питання про те, чи слід застосовувати реконструкцію як засіб відновлення втраченого пам'ятника.

Руйнування в 2001 р. древніх статуй Будди в долині Баміан в Афганістані ознаменувало хвилю навмисного осквернення всесвітніх культових об'єктів, включаючи Пальміру і Алеппо в Сирії. ЮНЕСКО називає ці напади на об'єкти всесвітньої спадщини формою культурного стирання (cultural cleansing), яке вимагає розробки нової як національної, так і міжнародної політики, участі Організації Об'єднаних Націй, Інтерполу та Міжнародного кримінального суду.

Причиною руйнування ряду об'єктів є також стихійні лиха, наприклад землетрус 2015 р. в долині Катманду (Непал), де постраждали сотні будівель на території об'єкта всесвітньої спадщини. У цих випадках може бути використана реконструкція. Наприклад, реконструкція стін історичного міста-фортеці Каркассон (Франція). У ХХ ст. ця тенденція була особливо сильною в Північній Америці, де історичні копії служили музеями живої історії, були популярними серед відвідувачів й ефективними як форма подання та інтерпретації минулого.

У 1883 р. в Prima Carta del Restauro італійський архітектор Камілло Бойто сформулював вісім принципів збереження спадщини, що базуються на чесності та прозорості при прийняття рішень і реконструкції історичних будівель. Ці ідеї знайшли вираз в ключовому доктринальному тексті XX ст. - Міжнародній хартії з охорони й реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць, відомої як Венеціанська хартія, яка виключає реконструкцію і наполягає на тому, що реставрація повинна припинятися там, де починаються припущення. У подальших стандартах й інструкціях постійно висловлювалися застереження щодо реконструкції історичних місць і пам'ятників.

У виняткових випадках на об'єктах культурної спадщини допускаються відновлювальні реконструкції, при цьому роботи повинні бути засновані на науковості, достовірності, традиційних для даної культури формах і методах, у тісній взаємодії з місцевою громадою як носієм традицій.

Найбільш показовими прикладами таких виняткових випадків є:

  1. Старий міст в місті Мостар в Боснії і Герцеговині, зруйнований в 1990-х рр. під час конфлікту. Його реконструкція в 2005 р. було виправдана відновленням нематеріальної культурної цінності.
  2. Умисне руйнування в 2012 р. суфійських мавзолеїв на об'єкті всесвітньої спадщини Тімбукту в Малі. Не звертаючи уваги на заклики Генерального директора ЮНЕСКО і Комітету з Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО не допустити руйнування гробниць, екстремісти атакували їх та зруйнували 14 мавзолеїв. ЮНЕСКО очолила процес відновлення, що проводився спільно з місцевою громадою, і був завершений в 2015 р. Процес участі місцевої громади у відновленні гробниць частково розглядається як процес примирення і інструмент відродження. Весь процес прийняття рішень був задокументований, щоб майбутні покоління могли зрозуміти, яким чином був зроблений вибір, які варіанти були розглянуті, які цінності залишилися, а які були знову створені.

Таким чином, сучасна практика віддає перевагу реставрації, а до реконструкції вдається у виняткових випадках - при руйнуванні пам'ятника в разі військового конфлікту або стихійного лиха.

Культурна спадщина Криму виявилася найбільш уразливою серед сфер, де експерти з пам’яткоохоронної діяльності фіксують грубі порушення міжнародного гуманітарного права.