Для поліетнічного Криму гарантування державою конституційного права на свободу віросповідання було дуже важливим. Адже і окремі державні діячі, і зовнішньополітичні актори неодноразово ускладнювали можливості міжконфесійного порозуміння. Православ’я у Криму також є розділеним.

У «кримській промові», аргументуючи окупацію, російський президент Путін згадує православ'я серед визначальних основ, які «об'єднують народи Росії, України і Білорусі». Втім на момент розгортання російської агресії в Україні, зокрема й у Криму, діяло щонайменше кілька невеликих угруповань, які сповідували різні версії православного віровчення, а також  більші громади Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП) і Української Православної Церкви (УПЦ). Остання з названих є частиною Російської Православної Церкви (РПЦ). Між громадами нерідко виникали конфлікти.

Приналежність до української церкви − це спосіб заявити про свою українську ідентичність в умовах тимчасової окупації. Парафії ПЦУ є осередками українського культурного життя в Криму. Богослужіння у храмах проводяться українською мовою. УПЦ КП (ПЦУ) дотримується позиції засудження російської агресії. На відміну від низки інших громад, вона уникає співпраці з російськими збройними силами. Релігійні діячі надають підтримку політичним в’язням в окупованому Криму. Здійснюються молитви за українське військо, за українську владу і державу Україну.

 

Парафіяни УПЦ КП (ПЦУ) в Криму складають релігійну меншину. Окупаційна адміністрація несе загрозу повної ліквідації цієї релігійної громади. До початку збройної агресії на Кримському півострові налічувалось 49 релігійних громад УПЦ КП (парафії, місії, братства, монастир), наразі залишилось – 6. З 23 священнослужителів на півострові продовжують свою діяльність – 4. Експерти Кримської правозахисної групи зазначають, що на священиків УПЦ КП чиниться постійний тиск з боку співробітників ФСБ Росії та місцевої окупаційної «влади». У ЗМІ щодо них використовується мова ворожнечі: їх публічно називають «фашистами», «розкольниками», лунають заклики до вигнання тощо. Деякі храми безпосередньо захоплені (наприклад, храми при збройних частинах у Севастополі та у Перевальному). Решта припиняють свою діяльність через загальний тиск з боку російської влади.

 

Відтак кафедральний собор у Сімферополі, настоятелем якого є архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент, збирає до себе більшу частину вірян з ліквідованих парафій та стає ледь не єдиним значним осередком української церкви в Криму. Климент (в миру – Павло Кущ) ще з 06.07.2000 займає посаду керуючого Управлінням єпархії. 07.08.2020 вже у складі об’єднаної церкви у Києві Климент возведений  також у сан митрополита. У 2015 від імені релігійної спільноти та від імені українців у Криму він звертається до міжнародної спільноти із закликом «невідкладно зробити все можливе для допомоги українцям в Криму захистити свої національні та релігійні права, не допустити їхнього силового витіснення з рідної землі та асиміляції...».

Управління Кримської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату (УКЄ УПЦ КП) є релігійною організацією, яка має статус юридичної особи відповідно до законодавства України. Ще у 1995 Міністерство оборони України передало УКЄ УПЦ КП на підставі Договору оренди частину нежитлових приміщень військового містечка у Сімферополі. Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим у 2001 раніше орендовану частину майнового комплексу передано в безкоштовне користування до 2050. А в 2003 частину цих приміщень виокремлено та передано у користування підприємства «Український Православний Духовний Центр» (УПДЦ) з метою господарської діяльності та фінансової підтримки Управління, яке і стало співзасновником УПДЦ. 

 

В умовах окупації постанова так званої «Державної Ради Республіки Крим» № 2059-6/14 від 18.04.2014 спершу підтверджує право УКЄ УПЦ КП займати це приміщення до 2050. Однак  до 01.01.2016,  відповідно до приписів окупаційної адміністрації, ПЦУ втрачає дієздатність юридичної особи. УКЄ УПЦ (ПЦУ) позбавили права укладати контракти та відкривати банківський рахунок. Під тиском ситуації парафіяни вирішують офіційно зареєструвати релігійну громаду не як структуру УПЦ (ПЦУ) в Криму, а як структуру місцевої кримської релігійної громади. Проте тричі поспіль їм відмовляють, щоразу вони надаючи нові «пояснення».

 

Таким чином, громада не може орендувати будь-яке інше приміщення для продовження своєї діяльності в Криму. УКЄ УПЦ КП має земельну ділянку, надану українською владою ще до 2014 для будівництва кафедрального собору в Сімферополі, однак не може проводити будівництво. Більш того, в умовах окупації на цю землю зазіхають. Протистояння між Українською Церквою та окупаційною системою правосуддя триває роками.

 

Перша спроба захопити приміщення Управління Кримської Єпархії УПЦ КП відбувається 29.05.2015, коли так зване «Міністерство майнових і земельних відносин Республіки Крим» без повідомлення орендаторів організувало відповідний аукціон. Конкурс з оренди приміщення виграє так зване «Громадське некомерційне об’єднання сприяння розвитку малого й середнього бізнесу в Республіці Крим «РАЗУМ». Проте після інформаційного розголосу про незаконний аукціон справа не отримує розвитку.

 

Відкритий тиск окупантів посилюється ще більше, коли згадане «міністерство» вирішує підвищити орендну плату за користування нерухомістю Управління, «Духовного Центру», а також кафедрального собору. Представники Кримської єпархії УПЦ КП звертаються до так званого «Арбітражного суду Республіки Крим». Натомість «Міністерство майнових і земельних відносин Республіки Крим» подає зустрічний позов. У січні 2016 стає відомо, що «суд» усі позовні вимоги представників УПЦ КП залишив без задоволення (1), зате заяву «Міністерства» задовольнив. «Суддя» Ірина Соколова 21.01.2016 зобов’язує не тільки звільнити приміщення площею 112,6 кв. м на першому поверсі, де розміщувався  КПДЦ, а ще й фінансово покарати церкву.

 

КПДЦ оскаржує це судове рішення в апеляційному порядку. Постановою від 21.06.2016 так званий «Двадцять перший апеляційний арбітражний суд» (Севастополь) відмовляє у задоволенні апеляційної скарги (2). Відтак КПДЦ оскаржує судові рішення в касаційному порядку. Управління єпархії також, адже вирішується питання про приміщення, що перебували і в його користуванні. Обидві касаційні скарги приймаються до спільного розгляду, однак постановою Арбітражного суду Центрального округу від 29.09.2016 перша відхилена (3), а касаційне провадження за скаргою Управління єпархії припинено. Заявник оскаржує це рішення у Верховному Суді РФ. Однак ухвалою від 13.02.2017 провадження за касаційною скаргою припиняють (у відсутності заявника і без повідомлення про час та місце розгляду справи) (4). 

 

Перший поверх кафедрального собору святих рівноапостольних Володимира і Ольги намагаються заблокувати ще 08.11.2016. Наступна спроба відбувається 31.08.2017. Так звані «судові пристави» діють зухвало (5): виламують замки і двері до каплиці в ім’я Христа Спасителя та благодійної їдальні, нищать майно, відбирають начиння, вдираються до олтаря, чим оскверняють церкву (за православними канонами сюди мають право входити лише священики). При цьому в УКЄ УПЦ КП зазначають, що потреби у таких діях не було, оскільки відповідні приміщення мають окремий вхід знадвору.

 

До злочинних виконавчих дій залучені так званий «виконуючий обов’язки керівника Управління Федеральної служби судових приставів (ФССП) по Республіці Крим» Ігор Рудаков, «судові пристави» Олександр Костенко та Андрій Бюник. Так званий «заступник керівника відділу ФССП по Центральному району Сімферополя» Юрій Вахтін під час вказаних подій застосовує силу до Климента. Архієпископ отримує вивих руки. Він звертається до «поліції», викликає швидку допомогу, всі факти насилля документує.

 

Захоплене майно (ікони, книги, посуд, меблі, техніку тощо) окупанти передають на зберігання так званому «Міністерству майнових та земельних відносин Республіки Крим». Спроби оскаржити злочинні дії чи бодай повернути церковне начиння результатів не дають. Зокрема, у листі від 12.10.2017 згадане «Міністерство» наголошує на необхідності реєстрації заявника відповідно до законодавства РФ та «приведення договору оренди у відповідність до вимог законодавства РФ» (6).

 

На початку 2019 окупаційна «влада» розпочинає судовий процес проти Управління Кримської єпархії та вимагає виселення з кафедрального собору святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги.

 

У червні 2019, до винесення рішення першої інстанції, окупант імітує намір реконструювати головну будівлю церкви в Сімферополі. По факту її руйнують: будівельники розбирають дах кафедрального собору, що призводить до затоплення церковного приміщення та псування майна. Довкола будівлі встановлюють паркан, виймають вікна й двері.

 

05.07.2019 ухвалюють рішення про відбирання в Управління єпархії її головного храму – кафедрального собору (7). За рішенням «суду» будівля повинна бути передана вже відомому «Міністерству». Управління також зобов’язують сплатити судовий збір у розмірі 12 тисяч рублів.

 

18.09.2019 процедуру виконання рішення розпочинає «служба судових приставів» у Сімферополі. Встановлений термін «добровільного виконання» − 5 днів.

 

Верховний Суд РФ відмовився переглянути рішення про виселення з кафедрального собору в Сімферополі 04.08.2020. Втім спротив триває.

 

На кінець травня 2021 Управління та кафедральний собор в Сімферополі не виселені з приміщення. Проте Управління досі не отримало жодного документа, що стосується виконання рішення Верховного Суду РФ.

Вимога перереєстрації релігійних організацій на території Кримського півострова (Федеральний закон Російської Федерації від 06.04.2015 № 80-ФЗ) створює можливості для переслідування релігійних громад, контролю, тиску, дискримінації представників нелояльних релігійних груп.

 

У серпні 2019 понад півсотні кримчан, парафіян кафедрального собору рівноапостольних князів Володимира та Ольги Кримської Єпархії ПЦУ підготують Звернення до Комітету з прав людини ООН – про утиски церковної громади та порушення права на віросповідання. 06.09.2019 та 20.09.2019 Комітет з прав людини ООН звернеться з вимогою до РФ не виселяти громаду з храму в Сімферополі.  

У листопаді 2020 щодо справи з виселенням до влади РФ звернеться Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) (app. No. 33931/19).

ПЦУ в Криму як релігійна установа зазнаватиме щоразу більшого тиску і переслідувань. Їй загрожуватиме втрата найбільших культових споруд в окупованому Криму. Це на початку 2021 засвідчить і голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Матильда Богнер під час презентації 31-ї доповіді про ситуацію з правами людини в країні.

 

Тиск на релігійні організації та релігійні меншини на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та Севастополя буде також посилюватися після прийняття парламентом Російської Федерації законодавчих змін (так звані «закони Ярової» – 06.07.2016 № 374-ФЗ та № 375-ФЗ). Відповідно до них, проповідування та молитва повинні здійснюватися виключно у спеціально відведених місцях, тому частина релігійних організацій припинить своє існування.

 

Прокуратура автономії здійснює процесуальне керівництво у ряді кримінальних проваджень стосовно утисків Української Православної Церкви на тимчасово окупованому півострові. Мова йде про захоплення озброєними особами будівлі храму Покрови Пресвятої Богородиці Української православної церкви Київського патріархату, розташованого в селі Перевальне, недопущення настоятеля та парафіян до служби, привласнення рухомого та нерухомого майна Управління Кримської Єпархії Православної церкви України, внаслідок чого служителі церкви позбавлені можливості проводити релігійні обряди, та інші факти. Такі дії окупантів є прямим порушенням норм міжнародного гуманітарного права і черговим підтвердженням тиску та дискримінації за релігійною ознакою.

Російська Федерація системно порушує ст. 58 Женевської конвенції (IV) від 12.08.1949, де наголошується, що окупаційна держава повинна дозволити релігійним служителям надавати духовну підтримку їхнім одновірцям, ст. 27, що гарантує особам на окупованій території право на повагу до їх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. Також порушується ст. 53 Додаткового протоколу І, що гарантує захист місць відправлення культу та ст. 15 цього ж протоколу, що передбачає захист цивільного духовного персоналу.

 

Крім того, Російською Федерацією порушується й ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, де зазначається, що кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Це свобода мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень.