02.06.2014 проросійські бойовики пішли на штурм Луганського прикордонного загону, який розташований у кварталі Мирний. Впродовж двох днів прикордонники тримали оборону, відбивали атаки ворога. Після цього вони успішно здійснили передислокацію.
2014-06-02
Навесні 2014-го Росія у Луганську реалізувала гібридний сценарій російської окупації. Антимайданівські мітинги вже перетворилися на сепаратистські, а проросійські бойовики перейшли від вуличних протестів до силового повалення державних інституцій. 09.03.2014 заколотники вперше захопили будівлю Луганської обласної державної адміністрації, 06.04.2014 – будівлю Служби безпеки України, заволодівши арсеналом зброї. 11.05.2014, після так званого «референдуму» та проголошення «самостійності Луганської народної республіки» (далі – «ЛНР»), окупація вийшла на фінішну пряму.
Відтак серед ключових завдань бойовиків – встановлення контролю над державним кордоном. Пріоритетною ціллю стають структури Державної прикордонної служби України (далі – ДПСУ), зокрема управління Луганського прикордонного загону. Значення цього об’єкту в тому, що саме звідти координується діяльність прикордонників Луганщини.
Перший напад відбувається ще на початку травня, коли бойовики беруть у полон прикордонний патруль із п'яти осіб. Тоді начальнику прикордонного загону полковнику Сергію Дейнеко вдається вийти на ватажка так званої «ЛНР» Валерія Болотова і домогтися звільнення своїх підлеглих. Але це лише «розвідка боєм». 21.05.02014 бойовики атакують відділ прикордонної служби «Станично-Луганське», 30.05.2014 – відділ «Дякове».
31.05.2014 із полковником Дейнеко зв’язується представник Болотова з пропозицією перейти на бік сепаратистів та отримати посаду «начальника прикордонної митної служби Новоросії». «Я, звичайно, посміявся. – згадуватиме Дейнеко. – Запитав: «Що таке «Новоросія»? Чи є у світі країни, які визнали її? Може, ООН?». Пояснив, що я та мої підлеглі вже давали присягу на вірність Україні. Зазвичай у військової людини присяга одна й на все життя, тому ми залишаємося вірні Україні і не збираємося переходити на бік сепаратистів».
Наступного дня Дейнеко віддає своїм підлеглим наказ готуватись до відбиття штурму. А за декілька годин, на світанку, луганські прикордонники приймають бій.
Термін
Управління Луганського прикордонного загону на південній околиці міста. Зі сходу, через дорогу від прикордонної бази, житлові десятиповерхівки. Навколо ж розкинулись заміські поля, обмежені глибокою видовженою балкою з півночі, а на заході – автотрасою Е40. Ці особливості зіграють важливу роль у подіях наступних двох драматичних днів.
Перший бій розпочинається о 04:00 год. 02.06.2014. На штурм прикордонної бази йдуть близько 300 бойовиків так званого батальйону «Лєший». Нападники озброєні автоматами, кулеметами, снайперськими гвинтівками, ручними протитанковими гранатометами, мінометами тощо. Оборону тримають 170 прикордонників, усі – з Луганщини. Разом із ними кінологи Західного регіонального відділення ДПСУ та один офіцер із Харкова. Російські журналісти прибувають на місце подій разом із бойовиками, ведуть живу трансляцію. В цей час пропаганда поширює чутки, що на прикордонній базі нібито засів «Правий сектор».
Бойовики використовують підступну та злочинну тактику бою: обстрілюють прикордонників не лише з боку траси й балки, але і з житлових будинків. Вони вибираються на дахи та горища, ховаються у під’їздах, а нерідко й вдираються до квартир на верхніх поверхах, щоб вести вогонь із вікон. Про евакуацію мирних мешканців бойовики навіть не думають, використовуючи їх в якості «живого щита».
Я вибігла на вулицю. І ось далі, як в старих фільмах про війну: люди із зав’язаними простирадлами, в які закинуті якісь речі, хтось веде дитину за руку, хтось тримає собаку. Картина, яку я запам’ятала, це йшла родина, батько ніс на руках дівчинку. Дівчинці роки три, напевно. А дівчинка на руках тримала кошеня
місцева мешканка Світлана, інтерв'ю для «Громадське»
Після трьох годин запеклого бою прикордонники через гучномовці вмикають гімн України, який безперервно лунає до самого вечора. О 10:30 Дейнеко телефонує представник Болотова та пропонує 30-хвилинне припинення вогню, щоб вивезти поранених із поля бою. Начальник прикордонного загону погоджується, щоб врятувати своїх поранених бійців, серед яких двоє у тяжкому стані. На швидких їх доправляють до Луганської обласної лікарні. Під час перемир'я прикордонну базу також покидають 14 мобілізованих військовослужбовців-водіїв, які не брали участі у бойових діях – це російська пропаганда подає як «перехід прикордонників на бік "ЛНР"»
Об 11:30 год. бій поновлюється. Вдень на допомогу прикордонникам приходить авіація: літаки Су-25 і гелікоптери Мі-24 завдають декілька ударів по відкритій місцевості, знищивши два блокпости бойовиків і позиції, звідки базу прикордонників обстрілювали з мінометів і гранатометів. Того дня бій триває до 20:00 год.
Надвечір бойовики вдаються до морального шантажу: до прикордонного загону приводять групу батьків прикордонників, які «вимагають відпустити їхніх дітей». Після цього деякі бійці-контрактники деморалізовані, прийняте рішення відпустити ще 6 військовослужбовців, щоб запобігти поширенню занепадницьких настроїв.
03.06.2014 бойовики поновлюють спроби захопити базу прикордонників, але штурми успішно відбиті.
Попри високий бойовий дух, прикордонники розуміють, що постійно перебувати в облозі неможливо. Розуміє це й керівництво ДПСУ, з яким Сергій Дейнеко завжди на зв’язку. Здійснити деблокаду прикордонного загону нікому. Наприклад, розташований неподалік Луганський аеропорт охороняють десантники 80-ї аеромобільної бригади, проте полишити стратегічний об’єкт вони не можуть. «Навіть якби вони до нас тоді прийшли на допомогу, їх би знищили – попалили техніку гранатометами. І вони б загинули, і нам би не допомогли», – пояснить пізніше Дейнека.
Бійці резерву голови ДПСУ в області, також не можуть дістатись до Луганського загону: рухатись автошляхами через блокпости бойовиків небезпечно, а дістатись пішки – вкрай складно, через річку Сіверський Донець.
03.06.2014 голова відомства Микола Литвин віддає наказ залишити загін, чим, на думку Дайнеко, рятує життя луганських прикордонників. До виконання наказу вони приступають вночі проти 04.06.2014. Виходять невеликими групами по 5-10 бійців. 32 прикордонники рушають до Луганського аеропорту. Решта переодягаються у цивільний одяг, знищують особові документи та розчиняються в місті, отримавши наказ за два-три дні прибути до іншого підрозділу. Бійцям, які направляються до аеропорту, допомагає місцевий патріот. Він підганяє їм мікроавтобус і легковий автомобіль, на яких хлопці долають важливий відтинок шляху.
Операція з передислокації успішна. В сухому підсумку, рахунок після дводенного бою на користь прикордонників, серед яких не було загиблих, а всі поранені вижили. Втрати ж бойовиків оцінюються у 5-10 загиблих і близько 30 поранених – офіційних цифр у так званій «ЛНР» воліли не називати.
Повномасштабне вторгнення Росії бійці Луганського прикордонного загону (з 2018 року – 3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса) також зустрінуть першими. Першим українським військовослужбовцем, загиблим 24.02.2022, вважатиметься майстер-сержант Денис Ткач, уродженець Луганщини, який того дня перебував на бойовому чергуванні поблизу села Зоринівка Луганської області. Помітивши російську диверсійну групу, він накаже підлеглим відступити, а сам прикриватиме їхній відхід за кулеметом.
07.09.2022 Луганський прикордонний загін указом Президента України отримає почесну відзнаку «За мужність та відвагу». А у січі 2024-го на базі Луганського прикордонного загону створять новий підрозділ – бригаду Гвардії наступу «Помста». Тож історія мужніх луганських прикордонників триває, як і боротьба за те, щоб викинути окупанта за межі кордонів нашої держави.
