1. Міждержавна заява стосується скарг на масові та систематичні порушення прав людини на тимчасово окупованій території АРК. Зокрема, міждержавна заява охоплює скарги Уряду України на порушення прав людини, гарантованих статтями 2 (Право на життя), З (Заборона катування), 5 (Право на свободу та особисту недоторканість), 6 (Право на справедливий суд), 8 (Право на повагу до приватного і сімейного життя), 9 (Свобода думки, совісті і релігії), 10 (Свобода вираження поглядів), 11 (Свобода зібрань та об'єднання) Конвенції, статті 14 (Заборона дискримінації) Конвенції у поєднанні зі статтями З, 5, 6, 8, 9, 10, 11 Конвенції, статті 18 (Межі застосування обмежень прав) у поєднанні зі статтею 6 Конвенції та статтями 1 (Захист права власності), 2 (Право на освіту) та 3 (Право на вільні вибори) Першого протоколу до Конвенції, статтею 2 (Свобода пересування) Четвертого протоколу до Конвенції, статтею 1 (Загальна заборона дискримінації) Дванадцятого протоколу до Конвенції. 14.01.2021 Європейський суд оголосив ухвалу від 16.12.2020 щодо прийнятності заяви «Україна проти Росії (щодо Криму)» за № 20958/14, визнавши її частково прийнятною. У своїй ухвалі Європейський суд з прав людини визнав прийнятною заяву «Україна проти Росії (щодо Криму)» за №20958/14 та встановив таке:
2. 1. Російська Федерація здійснювала ефективний контроль над Автономною Республікою Крим та м. Севастополь з 27 лютого 2014 року. Україна надала достатньо доказів на підтвердження того, що Росія здійснювала ефективний контроль над Кримом з 27 лютого. Хоча російські війська на півострові не перевищили ліміт 25 000 осіб, встановлений відповідними двосторонніми угодами, докази свідчили, що протягом короткого проміжку часу кількість російських військовослужбовців збільшилась майже удвічі. При цьому, Уряд РФ не надав жодних аргументів для такої збільшення військової присутності в Криму. На противагу аргументам Уряду Російської Федерації про те, що дислоковані в Криму російські солдати були «пасивними спостерігачами», Уряд України надав дуже детальну, хронологічну та конкретну інформацію, а також достатньо доказів, що свідчать про активну участь російських військових у блокуванні українських сил. Позиція українського Уряду була послідовною протягом усього часу розгляду справи в Європейському суді, відображала інформацію щодо подій, які призвели до передання влади новій місцевій владі, яка тоді організувала так званий «референдум».
2. 2. Європейський суд визнав прийнятними скарги України про існування адміністративної практики Російської Федерації стосовно порушень прав людини, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та Протоколами до неї, а саме щодо: - насильницьких зникнень та відсутності ефективного розслідування у цьому зв’язку (стаття 2 Конвенції); - жорстокого поводження (стаття 3 Конвенції); - незаконних затримань (стаття 5 Конвенції); - поширення законодавства РФ на територію Криму та встановив, що з 27 лютого 2014 року суди, які діють на території Криму, не можуть вважатись такими, що встановлені законом (стаття 6 Конвенції); - незаконного автоматичного нав’язування російського громадянства (стаття 8 Конвенції); - незаконних обшуків приватного житла (стаття 8 Конвенції); - утисків, переслідування та конфіскації майна релігійних організацій, що не належать до Російської православної церкви (стаття 9 Конвенції); - припинення діяльності українських медіа (стаття 10 Конвенції); - заборони публічних зібрань, а також залякувань та незаконного затримання організаторів демонстрацій (стаття 11 Конвенції); - експропріації майна цивільних осіб та приватних підприємств без компенсації (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції); - заборони української мови в школах та переслідування україномовних дітей у школі (стаття 2 Першого протоколу до Конвенції); - обмеження свободи пересування між Автономною Республікою Крим та материковою частиною України в результаті фактичного перетворення Російською Федерацією адміністративного розмежування на кордон (між Росією та Україною) (стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції); - переслідування кримських татар з порушенням статті 14 у поєднанні зі статтями 8, 9, 10 та 11 Конвенції та зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції.
3. Також Європейський суд прийняв рішення приєднати до міждержавної справи «Україна проти Росії (щодо Криму)» за № 20958/14 міждержавну справу «Україна проти Росії» № 38334/18 щодо політичних в’язнів. Відтак, Європейський суд перейшов до розгляду справи «Україна проти Росії (щодо Криму)» за № 20958/14 та № 38334/18 по суті.
