Давньогрецьке місто-поліс Херсонес Таврійський вражає своїми історіями та
красотами. Довкола них багато різних міфів і легенд. Місто датують IV чи III ст. до н.е. Тут, за деякими джерелами, прийняв хрещення київський князь Володимир Великий. Коли місто опинилося під владою Російської імперії, за рахунок руїн Херсонесу будувалися казарми для російських солдатів. Тоді було зруйновано, знищено та спотворено чимало місць давньогрецького полісу.
Розуміння цінності руїн прийшло лише через кілька десятиліть, коли в 1827 були розпочаті перші організовані розкопки. Згодом, у 1892 засновують археологічний музей на території Херсонесу. За радянських часів інтерес до пам’ятки лише збільшився, особливо з точки зору історії, політичного значення місцевості. Її внесли до переліку пам’яток союзного та республіканського значення.
З відновленням незалежності України розпочався і новий етап дослідження
Херсонесу Таврійського. У 1994 заповідник відвідала міжнародна археологічна експедиція, сформована з аспірантів Техаського університету та інших американських і західноєвропейських університетів, а також фахівців і волонтерів із України та Росії.
Змінювався і юридичний статус Херсонесу: його було внесено до переліку об’єктів культурної спадщини національного значення Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Музей також отримав міжнародне визнання та захист, коли 23.06.2013 його включили до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Спроба анексії півострову перекреслила ці досягнення української та загалом міжнародної спільноти. Протягом 2015-2016 РФ активно видає низку розпоряджень, якими незаконно експропріюють територію та майно заповідника. Сам музей незаконно вносять до переліку «об’єктів культурної спадщини федерального значення» та «єдиного державного реєстру об’єктів культурної спадщини (пам’яток історії та культури) народів РФ».

Справжній «бум» незаконних археологічних розкопок у Херсонесі починається у 2017, з оголошення планів побудови історико-археологічного парку «Херсонес Таврійський». Відповідно до «дорожньої карти» це злочинне будівництво має відбуватися у буферних зонах заповідника, попередньо отримавши висновок і дозвіл археологів. У рамках реалізації «будівництва» на території Херсонесу активно діють дві експедиції: так звана «комплексна Херсонська археологічна експедиція», сформована з археологічних загонів Інституту археології РАН, Ермітажу, «федеральної державної установи культури «Державний історико-археологічний музей-заповідник «Херсонес Таврійський» та «Херсонська експедиція Державного Ермітажу».

Під час діяльності цих двох експедицій окупанти виявляють нові археологічні знахідки – щонайменше чотири поховальні споруди епохи еллінізму, вирубані у скелі, та ще три житлові комплекси – два приміщення, вирубані у скелі, одне приміщення у природному гроті. У звіті, розміщеному на сайті Ермітажу, за результатами діяльності експедиції, зазначається, що виявлені та обстеженні вирубані у скелі склепи елліністичних і римських часів, господарські та виробничі приміщення, нові оборонні мури, цистерни для води, виночавильня з тарпаном. Згадуються також родинні склепи та поховання у ґрунтових могилах.

Безліч артефактів незаконно вилучають і передають на «зберігання» до фондів Херсонеського музею або ж вивозять за межі Кримського півострова на територію РФ.

У 2021 до незаконних розкопок також долучаються Інститут історії матеріальної культури РАН, «Інститут археології Криму РАН», «Севастопольський державний університет». Тоді Міністерство культури РФ «видає дозвіл на проведення археологічних робіт у Херсонесі» на території загальною площею 400 тисяч квадратних метрів. Це більше 15% території заповідника, і це лише за один рік. Загалом за період 2015-2020 Міністерство культури РФ видає понад 410 таких дозволів, що дозволяє російським «археологам» перекроїти значну частину території музею.

Ще одним «дослідником» надбань заповідника стає Міністерство оборони РФ. Протягом травня-липня 2021 під його прямим контролем, за допомогою екскаваторів, вантажних автомобілів, іншої будівельної техніки, «досліджено» частину буферної зони Херсонесу. Такі дії росіян серйозно пошкоджують не тільки цілісний вигляд пам’ятки, а й безповоротно знищують раніше не досліджену ділянку заповідника. При цьому будматеріали складують безпосередньо на території давнього городища, будівельне сміття розкидають по всьому заповіднику, а будівельна техніка знищує трасування середньовічного храму, порушує культурний шар та елементи музеєфікацій комплексу античних споруд.

Тогочасний очільник незаконної археологічної експедиції Ермітажу Юрій Виноградов заявив, що не знає, ким були ті люди, і хто видав їм дозвіл на проведення «дослідження», та й взагалі охарактеризував зруйновану ділянку як неважливу для значення Херсонесу.

Незаконні розкопки продовжувалися і в 2022. Окупанти поспішають збудувати новий археологічний комплекс, спрямований на пропаганду російського православ'я та величі «руського миру».

Культурна спадщина є однією з найбільш вразливих та найменш захищених жертв збройного конфлікту. Вона не може ані самостійно попросити про захист, ані заявити про нанесену шкоду. Тим не менш, на міжнародному рівні існують окремі норми та положення, що мають на меті захистити культурну спадщину під час збройного конфлікту.

Зокрема, деякі правила звичаєвого міжнародного гуманітарного права встановлюють зобовʼязання для держави, що окупувала частину території іншої держави, виявляти повагу до культурної спадщини, що залишилася на цій території. Зобовʼязання представлене через заборону знищення чи умисного пошкодження культурних пам’яток, а також - незаконного вивезення культурних цінностей з окупованої території.

Положення Другого Протоколу до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 говорять про те, що окупаційна влада може здійснювати будь-які дії щодо культурної спадщини, зокрема і проводити археологічні розкопки, але лише якщо тільки це дозволяють обставини, і лише у тісному співробітництві з компетентними національними органами окупованої території. Тобто в цій ситуації обов’язковим є співробітництво з державними органами України.

  не залишає Росії жодного виправдання для невиконання українського законодавства про культурну власність і нав’язування власних правил. Органи окупаційної влади у вирішенні будь-яких питань щодо заповідника мають послуговуватися нормами українського законодавства. На практиці існує кардинально інша ситуація.

Відповідно до українського законодавства, Херсонес Таврійський та його хора мають найвищий юридичний захист, оскільки памʼятка є обʼєктом національного значення та світової спадщини. У цей же час, російська держава наділяє памʼятку значно нижчим рівнем захисту, хоча й відносить її до «особливо цінних об’єктів культурної спадщини народів Російської Федерації».

Крім того, в Україні механізм прийняття рішень, що стосуються долі пам’ятки, є багаторівневим: через наглядову раду, органи правління, міжнародну спільноту та громадянське суспільство. У РФ не існує жодних контролюючих механізмів. Варто лише отримати дозвіл Міністерства культури РФ і у межах буферних зон Херсонесу можна робити все, що завгодно – від зміни самих меж зони до проведення будівництва готелів, житлових комплексів чи розважальних закладів.

РФ не дослухається і до міжнародних інституцій, які відмовляються підтримувати її позицію. ЮНЕСКО ще у 2014 підтвердило, що будуть діяти тільки відповідно до резолюції ООН, яка визначає територію півострова Крим як територію України. Організація не визнала російської юрисдикції стосовно об’єкту та офіційно припинила співробітництво з музеєм-заповідником на період тимчасової окупації Криму.