Останні чотири роки земного життя українського філософа Григорія Сковороди були пов’язані зі селом Іванівка. Там збереглася його могила з відомим написом: «Світ ловив мене, але не спіймав». І хоча небажання бути прив’язаним до цього світу було останньою волею Григорія Сковороди, однак Іванівка (трохи пізніше Пан-Іванівка, а з 1922-го – село Сковородинівка) стало одним із місць пам’яті про філософа, нагадуванням про його фізичну присутність у цьому світі.

1920-ті, період розквіту української гуманітаристики, дали поштовх до початку інституалізації цієї пам’яті. За поданням Всеукраїнської Академії наук затверджено ряд заходів до вшанування 200-річчя Григорія Сковороди – «приведення до порядку могили Сковороди в селі Пан-Іванівка Харківської губернії та повіту та прийняття її під охорону держави як пам’ятки Всеукраїнського значення з улаштуванням у Пан-Іванівці музею імені Сковороди». Про це вказано у протоколі засідання Наукового комітету Голопрофосу, де й запланували святкування на 21.03.1922.

09.12.1922 під час загальних зборів селян Пан-Іванівка змінила назву на Сковородинівку. Пам’ятник Григорію Сковороді вдалося встановити лише у 1926-му, тоді 20 червня пам’ятник урочисто відкрили за участю історика та філософа, одного зі засновників Української академії наук Дмитра Багалія, представників органів влади та культурної громадськості. Дослідник історії музею Дмитро Дудко зазначає, що уже з 1926 екскурсії по сковородинівських місцях села добровільно проводив селянин Ю. С. Деряга. Попри прагнення місцевих, із відкриттям музею зволікали. Однак у Сковородинівці було збережено маєток, ентузіасти-краєзнавці продовжували проводити екскурсії, берегли пам’ять, місцеві легенди про життя філософа. З 1960 діяв громадський сільський музей Григорія Сковороди.

До ідеї державного музею повернулися аж за 50 років, у 1972 – з нагоди 250-річчя від дня народження філософа. Літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди створено як радянську структуру з відповідною експозицією. Водночас особлива його цінність – збережена пам’ять про філософа, охорона простору, його могили, різноманітних об’єктів, пов’язаних із життям відомого українця. Музейна експозиція розмістилася в будинку поміщиків Ковалівських, що був зведений у 18 столітті як садовий павільйон і використовувався як дім для гостей і святкувань.

Офіційне відкриття нового музею мало стати частиною радянської пропаганди «щасливого життя». На захід чекали делегацію з Канади. Тому село отримало на додаток до музею і дорогу, що зафіксовано й у жартівливому вислові мешканців Сковородинівки: «Спасибі Гриші за дороги й криші». Ці та інші довкола музейні історії переповідала в інтерв’ю для Радіо Культура Олена Рибка, заступниця директора музею з наукової роботи (2011–2017), адже такі оповіді вже стали невід’ємною частиною життя та ідентичності всього села.

Від початку російської агресії, з 2014 українська культурна спадщина стала мішенню для російських окупантів. За даними Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, станом на 21.07.2025 через російську агресію в Україні зруйновано та пошкоджено 1528 пам’яток культурної спадщини, серед них 129 музеїв і галерей, 9 заповідників. У міністерстві не володіють точними даними щодо пошкоджень і втрат культурної спадщини на тимчасово окупованих РФ територіях України.

З 2014 російські окупаційні війська та окупаційна влада системно перетворювали українські музеї на російські пропагандистські установи, змінювали експозиції та проводили злочинно непрофесійну «реставрацію»,  залучали до співпраці українських музейників, систематично незаконно вилучали та вивозили на територію РФ предмети з українських музеїв. З початком повномасштабного вторгнення 2022-го російський агресор також практикує відкриті цілеспрямовані пограбування українських музеїв, їх руйнують і знищують ракетними ударами, безпілотниками. Серед музейних співробітників є загиблі та поранені, втрачені музейні приміщення, частина колекцій.

На Харківщині російським ракетним ударом знищено не лише частину спадщини Сковороди, але й Куп’янський краєзнавчий музей. Його також відкрили ще в радянський період, у 1972 в приміщенні колишньої чоловічої семінарії з комплексу споруд Покровського собору кінця 19 століття, зруйнованого тією ж радянською владою. 25.04.2023 приблизно о 9:00 російська ракета вдарила по приміщенню музею.

Від ракетного удару загинули директорка музею Ірина Осадча та музейна співробітниця Олена Водоп'янова, поранення отримали ще двоє музейних співробітників – Олена Абакумова та Микола Шапка. Ще під час окупації Куп’янська 27.02.–10.09.2022 директорка музею переховувала старовинні вишивані сорочки, а також документи з музейної колекції, які пов’язані з учасниками АТО та їхніми родинами. Під час ракетного удару по музею співробітники готували експонати для евакуації з Куп’янська, який на той час перебував під постійними обстрілами.

Перший знищений внаслідок повномасштабної агресії РФ музей – Історико-краєзнавчий у селищі Іванків. Його відкривали 1981 зусиллями сільської громади на території давньоруського городища Х-ХІІІ століть у старому панському будинку магната Івана Проскури, на честь якого це селище на Київщині й назване.

Директорка Маріупольського краєзнавчого музею Наталя Капустнікова почала співпрацювати з російською окупаційною владою, сприяла вивезенню культурних цінностей до Донецького краєзнавчого музею в тимчасово окупований Донецьк, а також брала участь у пропагандистській кампанії, зокрема зводила наклепи на «Азов». Відтак Капустнікова виїхала на територію РФ, проводить пропагандистські заходи на базі «Російського історичного товариства», також працює в музеях на тимчасово окупованих територіях. За протизаконну діяльність Капустнікова внесена до санкційних списків України, ЄС, Канади, Японії, Швейцарії.

Навіть на територіях, розташованих далі від зони бойових дій, росіяни шукають можливість знищувати об’єкти культурної спадщини України. Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича у Львові знищено 01.01.2024 приблизно о 5:00 внаслідок атаки російських ударних безпілотників, поряд зазнали пошкодження й приватні будинки.

Того ж дня російські ударні безпілотники атакували будівлю Львівського національного університету природокористування, де колись навчався Степан Бандера. Пошкоджено дах і перекриття університету, ударною хвилею вибито вікна у гуртожитках, лікарні, каплиці та будинках. Радянська, а пізніше і російська пропаганда одержимі образом Степана Бандери як втіленням свого найлютішого ворога. Бандера народився 01.01.1909, тому вибір дати для російської атаки на приміщення музею та університету є досить символічними.

Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича є сектором Львівського історичного музею, його створювали за сприяння та фінансової підтримки Товариства вояків УПА в США ім. генерал-хорунжого Тараса Чупринки, а музейну експозицію для відвідувачів відкривали 23.10.2001.

Найбільшою втратою стало знищення самого будинку музею, де на підпільній квартирі жив і працював Роман Шухевич (весна 1948 – початок 1950) і де він прийняв останній бій із підрозділом МДБ 05.03.1950. Внаслідок російської атаки втрачені меморіальні речі Романа Шухевича: стіл, крісла, фотель, фортепіано, а також скульптура Степана Бандери авторства Ярослава Троцька.

Однак більшість цінних музейних предметів також була врятована завдяки вчасній евакуації, яку здійснили музейники на початку повномасштабного вторгнення РФ.