Екіпаж корабля такого класу – це декілька сотень людей. Служба на флагмані вважалась особливо почесною. Екскомандирам нерідко відкривався шлях політичної кар’єри у Росії. На борту на момент затоплення могли перебувати також представники командування ЧФ та ВМФ РФ, які складали похідний штаб корабельного угруповання. У війні з Україною флагман здійснював протиповітряне прикриття всього корабельного угруповання росіян у Чорному морі.

Штатна чисельність екіпажу нараховувала від 416 до 758 осіб, зокрема й матроси-строковики. Габарити корабля вражали – 186,4 м * 20,8 м. Крейсер заввишки у 14-поверховий житловий будинок міг розвивати швидкість до 32 вузлів.

Такі циклопічні масштаби закладалися розробниками на початку 1970-х, під час Холодної війни. Ракетні крейсери проєкту «Атлант» володіли ракетно-артилерійським та мінно-торпедним озброєнням. Та найгрізніша їх зброя  – 16 протикорабельних ракет «Вулкан», які могли нести ядерні боєголовки, призначалися для атак проти авіаносних з'єднань флотів НАТО. «Атлант» нарекли «вбивцею авіаносців». Щоправда жоден із кораблів проєкту 1164 ніколи не підтверджував своє грізне реноме на практиці. 

Реальна ж взаємодія цього корабля зі США відбулася хіба у рамках Саміту на Мальті 1989-го. Тоді радянська делегація використовувала «Славу». Щоправда не для бою, а для відпочинку. Чиновники ВМС США також відвідували «Москву» наприкінці 1990-х і на початку 2000-х – у рамках російсько-американської військової співпраці. Зафіксували порушення норм техбезпеки.

Флагман Чорноморського флоту – єдиний із «Атлантів», який досі встиг взяти участь у війні. Щоправда, протикорабельні «Вулкани» в бойових походах «Москві» не знадобилися. Її супротивник не мав грізного флоту. Тим паче авіаносного.

У березні 2014-го російські війська блокують військово-морську базу України в озері Донузлав. Вони замикають периметр оточення, створюють перешкоди радіозв’язку, з моря та суші блокують пункти базування корабельного складу. До операції залучені ракетний катер, тральщики, буксири. Демонстративно до блокади доєднується і «Москва».

Гібридна агресія Росії в Криму була гібридною і на морі. Блокуючи українські кораблі в бухтах, кораблі ЧФ імітують несправність, неспроможність відкрити прохід. Це не викликає рішучої міжнародної реакції, тож росіяни діють ще нахабніше. Заради блокади вони топлять свої застарілі водолазні судна й протичовновий корабель.

У ті дні західні кореспонденти в Україні дезорієнтовані. Небагатьом вдається навіть дістатися до центру подій у Криму. З Новоозерного свої враження про блокування «Москвою» третини українських військових кораблів пише Reuters. Видання, вочевидь не підозрюючи, бере інтерв’ю у завтрашніх зрадників України. Ті нібито вкрай шоковані діями ще недавніх російських колег. Вони достатньо песимістично змальовують перспективи, аж до цілковитої втрати українського флоту та українських територій. Звучить у їх словах й іронія.

Іронія часто супроводжувала «Москву». Від початку сумнівною була назва крейсера. Невиправданими функціонал і місце базування. Технологічно застарілий, габаритний, складний корабель вкрай дороговартісний у підтримці й оновленні. Крейсер давно міг піти у вірному напрямку. Однак амбіції переважили сумніви. Важливу роль у цій справі відіграв Юрій Лужков.

Очільник російської столиці ще у 1990-х активно долучається до «вирішення проблем» Чорноморського флоту. Це майже за 2000 км від власного виборчого округу, в іншій країні. Меру Москви було мало займатися лише столичними проблемами – від незаконних забудов до тогочасних жорстоких терактів. Він публічно розмірковує то про місто «російської слави» в Україні, то про «нероздільність» російської та білоруської держав, то про грузинські «виклики», то про чеченські «загрози», то загалом про «ворожий» захід.

Лужков із когорти «червоних директорів», у пострадянські роки кілька разів змінював партійну належність, часто поєднував несумісні за законом посади, і фактично незмінно 19 років очолював столицю РФ. Саме він спрямував кошти уряду Москви та наполіг на реконструкції «Слави» в Миколаєві. Так судно й отримало нову назву. Представники Москви у Севастополі всіляко підкреслювали свою значимість у підтримці нібито місцевої економіки. І хоча нові реалії відкривали широкі можливості розвитку туристичної галузі біля моря, росіяни найперше зміцнювали власну військову базу в Криму. Ті рішення вочевидь мали не лише економічне підґрунтя.

Щойно в Україні дійшли консенсусу та прийняли Конституцію, у Москві її гостро розкритикували. Найперше обурювались статусу Криму та Севастополя. Серед ініціаторів визначальну роль зіграв саме Лужков. 04.12.1996 «заслухавши й обговоривши заяву» Лужкова, у Раді Федерації РФ створили «спеціальну комісію» про правовий статус українського міста. Тоді питання вдалося залагодити, але великодержавні амбіції – ні. 

Лужков посягав не лише на Севастополь. Він систематично виявляв зневагу до суверенітету України. 2004-го на противагу Помаранчевій революції прибув до українського Сєвєродонецька, на антиконституційний з’їзд проросійських політиків. В Україні мера Москви то оголошували персоною нон-грата, то нагороджували почесними званнями. Користуючись нестабільністю молодої демократії, він регулярно відвідував Крим. Розгорнув тут і власний бізнес, і неприховану пропаганду РФ. Останнє, головним чином, на крейсері, який став нав’язливим нагадуванням про СРСР і «російську історію» Криму.

Окупація Криму й окремих районів двох українських областей у 2014-му остаточно викрила амбіції РФ, справжню ціну домовленостей із Москвою. У 2022-му навіть одинокі українські захисники острова Зміїного, полишені сам на сам із російським флагманом, не йдуть на угоду з агресором.

Вночі 24.02.2022-го на острові, площею 17 га у Чорному морі, перебуває 80 українських оборонців. Це переважно прикордонники й морпіхи, ще кілька бійців Сухопутних військ і Військово-повітряних сил. Всього у 200 км від Миколаєва екіпаж «Москви» спершу анонімно – по міжнародному відкритому каналу зв'язку для суден – погрожує українцям зі Зміїного.

Погрози змінюють відкритими залякуваннями вже на ранок. Гнітюча атмосфера від невідомості й усвідомлення нерівних сил. Лише по обіді на горизонті зрештою показуються російське патрульне судно «Василий Биков» та власне флагман ЧФ РФ.

Росіяни розпочинають артилерійські обстріли з корабельних стволів, а потім й авіанальоти на український острів. Із материка до Зміїного ще встигають пробратися евакуаційні катери. Та забирають вони лише 3-х цивільних. Усі українські бійці залишаються на захисті своєї землі. Росіяни ж нищать усе на острові.