Дуже скоро росіяни займають колись затишне місто. Українські добровольці опиняються в оточенні. В ніч на 04.03.2022 вони залишаються в будинку, намагаються підтримувати зв’язок із рідними. Андрій Дворніков надсилає дружині СМС-повідомлення. Анатолій Приходько телефонує своїй дружині, а вранці близько 10:00 надсилає їй останнє повідомлення з будинку Валерія Котенка. 

Невдовзі сюди вриваються росіяни. Це так звані зачистки – нібито пошуки українських активістів і бійців територіальної оборони. Російські військові знаходять всіх дев’ятьох чоловіків. У них забирають мобільні телефони та взуття. 

Їх силоміць відводять у стару офісну будівлю. Тут за адресою вул. Яблунська 144, російські військові влаштували «штаб». Камери відеоспостереження близько 11:00 фіксують, як загарбники, погрожуючи зброєю, ведуть кудись 9 затриманих чоловіків.

Від початку окупації міста будівля на Яблунській використовується для репресій проти населення. Коли до штабу окупантів приводять затриманих добровольців, там вже перебуває кілька людей, зібраних із навколишніх будинків. Вони стають свідками злочину, який окупанти вчиняють щодо затриманої групи чоловіків. 

Їх змушують стати на коліна біля будинку, натягають на голови сорочки і светри та практично відразу починають бити. Росіяни вважають, що вони готували напад на них. Вони вбивають одного зі затриманих – першою жертвою стає 28-річний Віталій Карпенко. Коли один із полонених після цього визнає, що вони належать до тероборони, побої посилюються.

Івана Скибу заводять у будинок, надягають на голову відро та розбивають об нього цеглини. Йому наказують стати на коліна та складають цеглини на його спину – аж допоки той не падає. Поряд допитують Андрія Вербового. Іван чує, як росіянин каже Андрію, що прострелить тому ногу. Після цього лунає постріл.

Згодом Івана виводять надвір, до інших незаконно затриманих. Також туди виносять Андрія, який стікає кров’ю. Росіяни сперечаються, чи варто його добити. 

На вулиці перебувають і місцеві мешканці, їх тримають окремо. Свідки згадують, що окупанти називали добровольців тими міфічними «націоналістами», воювати з якими приїхали до України.

Окупанти приводять ще одного молодого чоловіка, якого схопили окремо. Лише благання його матері – Ірини Волинець – та запевняння інших затриманих, що він не має відношення до їхньої діяльності, рятують життя хлопця. 

Але доля інших полонених вирішена. Чоловіків виводять за ріг у маленький двір. Там вже лежить тіло людини, яку застрелили раніше. Росіяни починають знущатися зі своїх жертв.

Анатолій Приходько намагається втекти – але його вбивають. Після окупанти відкривають вогонь по інших полонених. Врятуватися вдається лише Івану Скибі, який отримує поранення у бік. Росіяни не перевіряють стан розстріляних людей, та не затримуються на подвір’ї. Дочекавшись, коли вони покинуть місце злочину, він тікає – знімає взуття з тіла вбитого раніше чоловіка поруч, доповзає до огорожі та перелізає через паркан. 

Іван ховається в покинутому будинку. Виявляється, що там теж зупинилися росіяни. Скибі вдається переконати їх, що він господар будинку, а поранення отримав під час обстрілу. Йому вірять та вирішують надати допомогу – і задля цього знову відносять до штабу, з якого він ледь врятувався. Однак у будівлі він не застає своїх катів. Медики обробляють поранення та розміщують його разом із мирними мешканцями в підвалі. Через кілька днів їм дозволяють виїхати з міста.

Окрім зазначених випадків страт російські військові несуть відповідальність за інші злочини, спричинені безладною стріляниною, цілковитим нехтуванням безпекою цивільних або ж злочинними мотивами. Мирні мешканці міста ставали їхніми жертвами ще до початку окупації. Так, ще вранці 27.02.2022 на подвір’ї будинку по вулиці Вокзальній загинула 56-річна Тетяна Помазенко. Вже після захоплення міста 4.03.2022 у власному помешканні (вул. Яблунська 203А) було вбито 43-річного Євгена Петрашенка – менеджера з продажів та батька двох дітей. Росіяни застрелили його в спину під час незаконного обшуку квартири. Приблизно в цей час загинув 41-річний електрик Дмитро Коновалов. Він з родичами переховувався у підвалі за адресою вул. Яблунська 203Б, але вийшов нагору покурити. Несподівано на вулиці з’явилися російські солдати і без попередження застрелили його. Місцева жителька Ірина Абрамова засвідчує, що 5.03.2022 російські військові стратили її чоловіка – 40-річного Олега – після того, як підпалили їхній будинок на перехресті вулиць Вокзальна та Яблунська. Того ж дня  вони застрелили у власному будинку за адресою вул. Весняна, 32 48-річного Віктора Коваля.

Безладна стрілянина росіян із будь-якого приводу становила додаткову загрозу для цивільних. Так, 5.03.2022 на вулиці Яблунська вони застрелили Володимира Рубайла, який тікав від них із 9-річною дівчинкою. Дитина внаслідок стрілянини отримала поранення. 7.03.2022 32-річний Василь Ющенко отримав поранення, коли курив біля вікна в помешканні родичів. Лише невідкладна допомога з боку сусідів та евакуація до Києва змогли врятувати людині життя.

Те, що російські військові скоювали злочини протягом всього перебування в Бучі, засвідчують фото та відео докази. Великий резонанс викликали тіла вбитих людей на вулиці Яблунська, які були зафіксовані на відео відразу після звільнення Бучі. При цьому супутникові знімки підтверджують, що вбивства цивільних в місті розпочалися вже в перші дні окупації. Тіла на вулицях зафіксовані вже 9-11.03.2022.

12.03.2022 російські військові вбили в Бучі 61-річного Іллю Навального, який жив за адресою вул. Яблунська 203В. Свідки повідомляють, що почули постріли у дворі, а згодом виявили тіло чоловіка поблизу будинку зі слідами поранень голови та спини. Вранці 19.03.2022 поблизу будинку за адресою вул. Яблунська 203А росіяни застрелили 51-річного робітника Леоніда Гоя, коли він вийшов з укриття щоб зателефонувати родині. Свідки повідомляють, що 20.03.2022 окупанти застрелили 37-річного жителя Бучі Артема, коли він зайшов до свого гаражу в пошуках провізії, якою ділився зі сусідами.

Через кілька днів (ймовірно 22 чи 23.03.2022) в будівлі за адресою вул. Яблунська 203А було вбито 44-річного будівельника Леоніда Бондарчука. Російські військові прийшли до підвалу, де переховувалися люди, та наказали віддати для перевірки всі телефони. Бондарчук піднявся з мобільними пристроями нагору. Після цього свідки почули постріли та вибух. Згодом понівечене тіло чоловіка знайшли на сходах. Судячи з характеру пошкоджень, росіяни кинули туди гранату.  

Вранці 25.03.2022 в Бучі було вбито Олександра Єремича – 43-річного залізничного інспектора, батька двох дітей. Російські військові знайшли в телефоні чоловіка фотознімки руйнувань в місті, та застрелили його. 

Все це – лише невелика частина втрат, які понесла Буча внаслідок російської агресії. Про масштаби російських злочинів свідчать масові поховання на території міста. З братської могили, розташованої поблизу церкви Андрія Первозванного, було ексгумовано 116 тіл. 2 з них належали українським військовим, переважна більшість похованих були цивільними особами.

Назва «Буча» увійшло в історію воєнних злочинів. Дії російських військових в цьому місті стали яскравим прикладом того, яку долю російське керівництво підготувало для населення України. Буча стала символом геноциду українців, здійсненого росіянами, лише одним із довгого списку місць, де окупанти залишили по собі смерть та страждання. Президент України Володимир Зеленський, виступаючи перед радою Безпеки ООН 05.04.2022, зазначив: «Масові вбивства у нашому місті Бучі – це, на жаль, лише один із багатьох приклад того, що здійснюють окупанти на нашій землі вже протягом 41 дня. А є ще багато інших таких місць, про які світу ще тільки доведеться дізнатися повну правду: Маріуполь, Харків, Чернігів, Охтирка, Бородянка та ще десятки, десятки українських громад, кожна з яких – як Буча».