06.08.2024 Збройні сили України перетинають російський кордон поблизу міста Суджа Курської області. Того дня Україна вперше офіційно переносить війну на територію ворога.

Російська пропаганда спантеличена. Розвиток подій не вкладається у бравурні зведення з так званої «СВО». Кризові комунікації витягують російські «воєнкори» і зовсім випадкові фігури. Серед них – генерал-майор Апті Алаудінов. Він заявляє, що в обороні російського прикордоння беруть участь військовослужбовці з Чечні. З того часу чеченець Алаудінов стає чи не головним російським спікером воєнних дій у Курській області.

У перші дні операції на Курщині військових чеченського походження згадують часто. Російські «воєнкори» закидають їм боягузтво та самовільне залишення позицій. Оглядачі з українського боку погоджуються з такою оцінкою. Українці закликають цивільних і військових росіян у районі Суджі допомогти ЗСУ брати в полон чеченців.

На перші повідомлення про полонених земляків Алаудінов реагує запереченням. Однак невдовзі з’являються фото та відео бранців із Чечні. Такий аргумент змушує генерала визнати очевидне. І все ж Алаудінов наполягає, що у полон потрапили не його підлеглі з формування спецназ «Ахмат», а військовослужбовці полку «Ахмат-Чечня».

Для необізнаних у чеченських справах виправдовування Алаудінова лише множать плутанину. Чому різні підрозділи називаються майже однаково, і яка взагалі різниця між «Ахматами»?

На час, коли Алаудінов коментує ситуацію з полоненими, різних «Ахматів» було не два, а більше десяти.

Ахмат – це ім’я батька Рамзана Кадирова, російського очільника Чеченської Республіки. Ахмат Кадиров загинув під час російсько-чеченської війни. Після його смерті в Чечні почалася повальна тенденція присвоєння імені небіжчика всьому: від вулиць і населених пунктів – до військових підрозділів і спортивних клубів.

Того ж походження і гасло проросійських чеченців: «Ахмат – сила!»

Попри формально різну відомчу належність «Ахматів» та інших чеченських формувань, майже всі вони – неофіційна приватна армія Рамзана Кадирова. Командири цих підрозділів дібрані Кадировим і вірні йому особисто. Ось чому їх називають «кадировцями».

Феномен кадировців з’явився в 2000-х. Це був продукт «чеченізації» – стратегії подолання Кремлем збройного руху опору. Чимало високопоставлених кадировців воювали проти Росії за Ічкерію, перш ніж перейшли на бік Ахмата й Рамзана Кадирових. Своєю винятковою роллю Кадиров завдячує не лише Путіну, а й нескореності тих чеченців, яким Путін мусив протиставити кадировців.

Рамзан Кадиров – одноосібний вождь Чечні. Він щедро спонсорований із Москви та негласно звільнений від необхідності дотримання федеральних законів на ввіреній йому території. Головне – бути особисто відданим путінському режиму та тримати Чечню в покорі. Ось навіщо потрібна армія кадировців.

Правозахисники фіксують у Чечні Кадирова систематичні випадки викрадень, катувань, страт, застосування принципу колективної відповідальності, порушення прав власності тощо.

З часом роль Кадирова зросла, і тепер він залякує ворогів Кремля вже не тільки у Чечні, а й по всій Росії та навіть за кордоном. Кадиров керує мережею кілерів, надсилає свої війська для участі у війнах путінського режиму.

Достеменно відомо про один візит Рамзана Кадирова в Україну. 04.12.2010 він прилітає чартерним рейсом в аеропорт «Бориспіль», щоб на боксерському поєдинку в Броварах уболівати за свого земляка Заурбека Байсангурова. Окрилений перемогою, Кадиров мчить святкувати в Ірпінь. Тут за вечерею виголошує тости про роль боксу в зміцненні українсько-чеченської дружби та закликає українських бізнесменів інвестувати в гірськолижні курорти Чечні.

Кадировці небайдужі до українських мусульман. 20.08.2010 в селі Воїнка на півночі Криму проходить церемонія відкриття мечеті імені Ахмата Кадирова, побудованої на кошти російського очільника Чечні. У заході беруть участь керівництво Меджлісу кримськотатарського народу, делегація з Грозного, муфтії духовних управлінь Криму та Чечні. Менш ніж за чотири роки у Воїнці отаборились окупанти з 18-ї мотострілецької бригади з Грозного.

Напередодні російсько-української війни Путін корумпує президента Віктора Януковича. Скромний внесок у цю справу робить і Кадиров. 21.05.2012 у Києві проходять заходи до «Дня чеченської культури в Україні». Делегація з Грозного підносить президенту України щедрі дари: черкеску, папаху, кинджал із особистої колекції голови Чеченської Республіки.

Після окупації Криму частим гостем Кадирова стає очільник російської адміністрації півострова Сергій Аксьонов. Під час першого візиту до Грозного 14.06.2014 він дякує Кадирову за особисту підтримку в перші дні заколоту та російської агресії в Криму. Тоді, 27.02.2014, медіа поширювали звернення керівника Чечні до старійшин кримських татар із закликом застерегти свою молодь від «необдуманих дій» (опору окупантам).

Погрожуючи кримським татарам, Кадиров покладається на свою широко відому репутацію мафіозі. Однак в Україні об’єктом кадировського пресингу були не лише одновірці-мусульмани.

07.10.2014 керівник студії Квартал 95 Володимир Зеленський публічно перепрошує у Кадирова за використання в пародійному ролику змонтованих кадрів, де очільник Чечні плаче, поминаючи батька Ахмата. Це одне з перших публічних вибачень перед Кадировим. Невдовзі примус до каяття перед очільником Чечні та його підлеглими стає в Росії на потік. Вибачаються депутат Державної думи Михайло Матвєєв, журналіст Максим Шевченко, дизайнер Артемій Лебедєв, головний рабин Москви Пінхас Гольдшмідт та багато інших.

Пригадуючи минуле, Кадиров вважає себе вправі вказувати Зеленському-президенту. Наступного дня після складання главою України присяги, керівник російського регіону критикує його інавгураційну промову. Пізніше Кадиров вимагає від президента України поновити вибачення та дає вказівки, як слід поводитися з Росією і Путіним.

Мавпуючи публіцистичні схильності кремлівського шефа, Кадиров публікує на початку повномасштабного вторгнення розлогу статтю з претензійною назвою: «Крах однополярного світу».