Таврійський християнський інститут (ТХІ) заснований у 1997 в місті Херсон із ініціативи місцевих євангельських християн-баптистів. Його створення відповідало потребі церков у підготовці нових пасторів, місіонерів і лідерів. За десятиліття діяльності інститут перетворився на провідний регіональний навчальний центр із державною ліцензією на освітні програми з богословʼя. У 2019 ТХІ став першим серед євангельських закладів вищої освіти України, який отримав державну акредитацію на бакалаврську програму.

 

Кампус інституту розташовувався на правому березі Дніпра. На облаштованій території розміщувались 5 корпусів, де були адміністративні приміщення, навчальні класи, гуртожитки, богословська бібліотека, їдальні, зали для богослужінь. Це дво- і одноповерхові будівлі, більше 30 тисяч книг.

Тут навчалися до 150 студентів із різних регіонів України та Центральної Азії. Інститут був не лише освітнім осередком, а й місцем духовного зростання, громадської активності та міжцерковного діалогу.

Ще на початку повномасштабного вторгнення ТХІ встиг частково евакуювати студентів і викладачів до Івано-Франківська. Там у 2022 почався новий навчальний рік – із 20 студентами замість очікуваних 50. Протягом двох років команда інституту тричі змінювала приміщення, адаптувала гуртожитки, їдальню, бомбосховище. У співпраці з церквами та волонтерами ТХІ активно займався гуманітарною допомогою в Івано-Франківську, Миколаєві та Херсонській області: роздано понад 1500 тонн їжі, доставлено насіння, вікна, генератори, помпи для відкачування води після знищення Каховської ГЕС.

 

Інститут також долучився до духовної підтримки громад, впроваджуючи програми підготовки капеланів і служителів. Разом із Союзом баптистів України ТХІ відкрив першу в країні магістерську програму з капеланства та конфліктології. У 2025 навчальний процес частково релоковано до Києва, де укладено договір із Українським місіонерським товариством на використання нового приміщення.

Команда ТХІ не припиняє планів на повернення в Херсон. Уже ведуться консультації з архітекторами щодо проєкту нового кампусу, готуються документи для позову до міжнародного суду. Мета – не лише відновити освітній процес, а й створити центр підтримки церков, де можна буде проводити семінари, зустрічі, богослужіння.

 

Тим часом у США та Європі тривають зустрічі керівництва ТХІ з партнерами, благодійниками, церквами. У жовтні 2025 англійською мовою вийде книга ректора ТХІ доктора Валентина Синього «The Man Whose Home Was Stolen» – мемуари про втрату дому, віру та служіння в час війни. Її українське видання вийшло у 2024.

Окупація територій несе великі загрози для діяльності релігійних організацій, і ті, хто не проявляють лояльність до окупаційного режиму, зазнають різних форм тиску та переслідувань. Майно релігійних організацій також є незахищеним в умовах бойових дій чи захоплення певних територій. Окрім ТХІ відомим є також випадок із католицькою Вищою духовною семінарією Пресвятого Серця Ісуса у Ворзелі. Релігійна інфраструктура може використовуватись російськими військовими для воєнних цілей, піддаватись мародерству та розкраденню, зазнавати руйнувань під час обстрілів чи воєнних операцій.

 

Окупаційні режими на власний розсуд можуть провадити релігійну політику, зокрема наказами забороняти діяльність певних релігійних організацій з подальшою експропріацією рухомого та нерухомого майна. Так сталось на території тимчасово окупованої Запорізької області з УГКЦ, «Орденом Лицарів Колумба» та релігійною благодійною організацією «Карітас».

 

Усі згадані вище випадки задокументовані в межах проєкту «Релігія в огні» та свідчать про системний і багатовимірний характер злочинів російських військ проти релігійних громад України. Йдеться не тільки про прицільні обстріли храмів, але й про невибіркові атаки, що призвели до масових руйнувань святинь із навколишньою цивільною інфраструктурою. Крім цього, на тимчасово окупованих територіях зафіксовано випадки використання майна релігійних громад у військових цілях: у них розміщувались штаби, склади боєприпасів, медпункти чи вогневі позиції. Такі дії суперечать міжнародному гуманітарному праву, яке забороняє перетворювати культові споруди на військові об'єкти.

 

Поряд із цим задокументовані численні випадки мародерства, захоплення і привласнення майна релігійних громад на окупованих територіях. Священики та віряни зазнавали переслідувань, примусової депортації та навіть смертельних нападів. Сукупність цих фактів дає підстави стверджувати, що порушення мають не поодинокий, а системний характер, і в багатьох випадках можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини згідно з міжнародним правом.

 

Попри масштабність задокументованих злочинів – сотні пошкоджених і зруйнованих культових споруд різних конфесій – винні досі не понесли належного покарання. Це свідчить і про брак ефективних механізмів притягнення до відповідальності, і про нагальну потребу в зміцненні міжнародно-правових інструментів, здатних гарантувати справедливість. 

Сьогодні Таврійських християнський інститут – це лекції та семінари, спільні молитви та взаємопідтримка, це студенти та викладачі, аудиторії, гуртожитки та простір ділення, і все це продовжується попри тривоги й обстріли. За цим стоїть кропітка праця та незмінне бажання – відновити навчальний центр у Херсоні, який стане місцем освіти, духовної підтримки й відновлення баптистських громад. Кожна молитва, кожна книга, кожна пожертва наближають день, коли на місці руїн знову пролунає студентський сміх. І тоді ця історія буде не про втрату, а про перемогу, що народилася з вірності та єдності.